Аналіз структури та концентрації міжнародної допомоги Україні

Анотація

У статті досліджено структуру та масштаби міжнародної двосторонньої допомоги Україні у 2022–2025 рр. з метою аналізу її розподілу між країнами-донорами та за видами підтримки: фінансовою, гуманітарною і військовою. Проаналізовано обсяги допомоги найбільших країн-донорів, серед яких провідну роль відіграють Сполучені Штати Америки, інституції Європейського Союзу, Німеччина, Велика Британія, Канада, Данія, Японія, Нідерланди, Швеція та Норвегія, а також визначено рівень їх внеску відносно валового внутрішнього продукту. Одні з найвищих обсягів підтримки відносно власного ВВП забезпечили країни з порівняно невеликими економіками, зокрема Естонія (3,01 %) та Литва (2,45 %). Ці значення суттєво перевищували відповідні показники більшості економічно потужних держав. Особливу увагу приділено дослідженню структури допомоги країн, що межують із Закарпатською областю, зокрема Польщі, Словаччини, Румунії та Угорщини. Проведений аналіз дозволив визначити відмінності у пріоритетах надання допомоги цими державами та оцінити їх внесок у регіональну систему підтримки України. Для оцінювання рівня концентрації міжнародної допомоги застосовано методи кривої Лоренца та коефіцієнта Джіні. За допомогою цих методів було кількісно визначено нерівномірність розподілу фінансових ресурсів між країнами-донорами та встановлено високий рівень асиметрії у структурі міжнародної підтримки. Загальний обсяг двосторонньої допомоги від 22 аналізованих країн-донорів становив 253,59 млрд євро, з них 115,34 млрд євро або близько 45,5 % забезпечено Сполученими Штатами Америки. Значення коефіцієнта Джіні на рівні 0,681 свідчить про високий ступінь концентрації міжнародної допомоги та істотну залежність України від обмеженого кола ключових донорів. Обґрунтовано необхідність диверсифікації джерел зовнішнього фінансування та посилення внутрішнього економічного потенціалу для зниження ризиків фінансової нестабільності в умовах можливих змін у глобальному політико-економічному середовищі, а також підвищення незалежності національної економіки від зовнішніх фінансових вливань у довгостроковій перспективі.